Давайте поговоримо про терпіння. Але не про фізичне, воно залежить від надто великої кількості факторів і не таке корисне в сучасному світі (не враховуючи специфічні роди занять).

Перш за все, хотів би заперечити думку, що люди поділяються на терплячих та нетерплячих. Так, таким чином можна охарактеризувати їхній рівень поточної емоційної стабільності, але не більше. Кожен, при бажанні і певних тренуваннях може зміцнити терпіння, тим самим отримавши перевагу у багатьох ситуаціях, але про це пізніше, майте терпіння.

Ви можете себе назвати терплячою людиною? Наскільки легко проходять довготривалі черги (напр. в різні державні установи :)? Як довго можете слухати плач малої дитини (у транспорті напр.)? Гадаю, для багатьох це досить неприємно.

Уявімо ситуацію: за неймовірним збігом обставин (машина вийшла з ладу, всі таксисти поїхали за клієнтами на якийсь масштабний фестиваль, знайомі на роботі/подорожують) нам прийшлось скористатися громадським транспортом. Тривалість руху – 2 години. Ми сидимо в зручному кріслі, працює кондиціонер, біля нас приємні сусіди. І тут, ми з жахом помічаємо, що забули вдома навушники до нашого улюбленого плеєра/телефону. Звичайно, як на зло водій вмикає страшно неприємну музику, яка асоціюється нам із сумішшю скрипу пінопласту по склі та звуку відбивного молотка. От халепа. І що головне, комусь це подобається.

І так, в нас є 2 шляхи: пробувати чимось закрити вуха, і все-одно мучитися до кінця поїздки (або безрезультатно подоставати водія – хазяїна машини, який не буде підлаштовуватися під інтереси кожної людини) та просто ігнорувати те, що відбувається. Але ж як?! Як можна терпіти це безглуздя?!
Продовжимо згодом…

терпіння… стаття буде пізніше

Поспостерігавши за людьми, можна помітити, що вони надають надто великого значення отим папірчикам, під назвою гроші. Успішність у нас вимірюється товщиною гаманця, престижність роботи — величиною заробітньої плати. «Йди на юриста, синку, будеш мати багато грошей». Так і формується нація незадоволеного песимістичного жадібного люду.

А тепер уявіть світ, в якому грошам відведено їхню справжню, другорядну роль. Ніхто не задумується, скільки в нього заощаджень, який баланс на кредитній карті. Кожен займається улюбленою справою, оскільки не «повівся» свого часу за високооплачуваною роботою, як наслідок — мотивація до праці, висока ефективність, професіоналізм. Хорошу працю, відповідно щедро оплачують, всі задоволені.

Але людям дуже важко переглянути свої погляди на світ, за гроші ж можна купити все.

треба знати тільки те, що треба знати

люди роблять надто багато припущень

Думаю, ви знайомі з гіпотезою, що навколо всього живого, навколо нашої планети існує потужне інформаційне поле, і всі геніальні ідеї, думки, вирішення будь-яких проблем просто витають в повітрі. В історії можна знайти багато прикладів, коли однакові винаходи створювали одночасно люди, які ніяк не могли зв'язатися один з одним.
Просто, різниця в тому, що ідея, яка прийшла до хорошого вченого сприймається ним як належить, і має високу ймовірність реалізації, натомість ця сама ідея в голові простої людини може здатися нісенітницею.
Тож не бійтеся занотовувати ідеї, навіть найбезглуздіші, можливо не ви, а ваші хороші знайомі колись, тай їх реалізують.

Зараз майже кожний прагне отримати диплом.
А чи дійсно він такий необхідний?
Вища освіта в Україні дає якісь гарантії подальшого щасливого життя?
Можливо, у вищих навчальних закладах надають потрібну та актуальну інформацію?
Студенти у ВНЗ'ах тільки те і роблять, що вчаться?
Всі забули про проблеми корупції та хабарів?
Вища освіта — панацея від всіх проблем.

  Так, наша планета просто геніальне творіння… і не важливо чиє, чи то Бога, чи то інопланетян, чи людей які живуть на Сонці. Ми — також геніальні істоти, які її населяють. І здається все так гарно складається: геніальна планета, геніальні люди… тільки от на жаль зовсім не геніальні вчинки цих самих людей. Так, ми боремося за чистоту Землі, за очищення водойм, лісів… але в більшості випадків лише на словах. Насправді ж всім наплювати на ліси, річки, болота, на тварин… на всіх… навіть на подібних собі-людей.
  Спостерігала я одну ситуацію: було то на морі, в пансіонаті, ввечері, ну само собою темно, а ми сиділи на площадці для дискотек, там освітлення від ліхтарів йшло, там багато дітей років 5-6 бігають, граються… а мушу згадати, шо там змій всяких багато(ну чи вужиків, я не розрізняю просто:)) так от,і тут на площадку виповзла малесенька-премалесенька змія… і діти наперебій почали її топтати ногами, з такою жорстокістю, шо я б ніколи не подумала шо дитина може бути такою… дитина, а шо вже казати про дорослих!!!
  Так, все-таки живемо ми в дивовижному світі… світі де живуть дивні створіння, шо йменують себе людьми… але які не вміють себе поводити, як люди… які виховують в собі і в своїх дітях жорстокість до всього, а потім ше й дивуються чого світ такий. Ні, людоньки, не світ такий, ми такі… і допоки ми не схаменемся доти в нас і буде все так як воно є… із всіма катастрофами, катаклізмами і кризами! Адже за всі погані вчинки треба платити, а іноді і найдорожчим, що може бути — життям.

  Живучи у сучасному світі, люди постійно спілкуються. І не так важливо, віртуальне це спілкування, чи реальне, головне – сам процес обміну інформацією між співрозмовником(-ами). Звичайно, бачити і слухати людину перед собою набагато приємніше, ніж здогадуватися про її реакції, чи спостерігати через веб-камеру, але зараз не про це.
 
  Хотілось би звернути вашу увагу на ефект, який може призвести слово. Навіть розмовляючи «ні про що», аби вбити час, можна випадково «ляпнути» якусь дурницю, чим сильно (або не дуже) образити оточуючих. Що вже говорити про навмисне спрямування потоку неприємних, часто нецензурних слів, на співрозмовника?.. Хоча тут далеко не в цензурі справа.
 
  Справа в тому, що людина надзвичайно близько до серця сприймає слова, сказані в її сторону (і не тільки). Але ж згадайте, скільки разів вам приходилося ловити себе на невлучних, невдалих, чи навіть зовсім безглуздих висловлюваннях. «І для чого я це сказав(-ла)» промайнуло в голові. А «слово – не горобець…» ж. А скільки разів ми цього просто не помічаємо!..
 
  Все це через те, що людина, на жаль (на щастя!), не досконала. Ми можемо перебувати під дією багатьох факторів, але при цьому ж не перестаємо спілкуватися. У пориві гніву, можна взагалі багато чого зайвого наговорити. І люди ж ображаються. Чогось.
Читати далі